![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Я спочатку це написала, підштовхувана Т.В., потім мене відрубило, бо ця історія, яка нібито ні про що, відібрала багато Сили Впливу і просто багато сил. А затим я дізналась, що і матч Ліверпуля із Арсеналом був саме в той день, і паб такий в Ліверпулі існує і вулиці поруч десь теж.
Шеймус Фініґан і Таємна Кімната
І
Це була черга Гаррі вибирати місце для зустрічі, тому вони після побачення прощаються знову в вузькому, брудному провулку, непоказному вивороті двох коротких вуличок двоповерхового Кензінгтону.
– Не люблю Ліверпуль. – На обличчі Мелфоя з’являється фірмовий Нарцисин вираз. Ніс зморщується, кутики вуст опускаються вниз, нижня губа відкопилюється: – Що з твоїм нюхом? Ти не відчуваєш? Ти знаєш, як взагалі тут смердить?
– Це провулок. Сюди виходять задні двори. – Поттер тримає руки на талії Мелфоя, тягнеться вгору, щоб за звичкою торкнутися лобом лоба, й пояснює як дитині: – Люди сюди виставляють сміття. Тому тут так пахне…
– Смердить. – Повторює вперто Мелфой, видихаючи гаряче повітря в обличчя Поттеру: – Не сіпайся. Там хтось є. В тебе за правим плечем.
– Маґл? – Поттер ковзає долонями від талії під пахви Мелфоя, притягує його ближче, обійнявши за спину: – На нас дивиться якийсь маґл?
– Ні. – Драко схиляється, цілує Гаррі у горло, виставлене на мороз, у щелепу, у шию під вухом: – Схоже, що чарівник. І схоже, що він тут зовсім невипадково.
– Уу-у-у. – Гаррі відстороняється, дивлячись Мелфою у очі й Мелфоївськими очима дивлячись на те місце, де за баками хтось, ховаючись, зігнувся й присів до землі. Він підіймає руку й проводить пучкою великого пальця по Драковій нижній, капризній губі: – Тоді аппаруй. Йди додому. Я з цим розберусь. ( . . . )
І
Це була черга Гаррі вибирати місце для зустрічі, тому вони після побачення прощаються знову в вузькому, брудному провулку, непоказному вивороті двох коротких вуличок двоповерхового Кензінгтону.
– Не люблю Ліверпуль. – На обличчі Мелфоя з’являється фірмовий Нарцисин вираз. Ніс зморщується, кутики вуст опускаються вниз, нижня губа відкопилюється: – Що з твоїм нюхом? Ти не відчуваєш? Ти знаєш, як взагалі тут смердить?
– Це провулок. Сюди виходять задні двори. – Поттер тримає руки на талії Мелфоя, тягнеться вгору, щоб за звичкою торкнутися лобом лоба, й пояснює як дитині: – Люди сюди виставляють сміття. Тому тут так пахне…
– Смердить. – Повторює вперто Мелфой, видихаючи гаряче повітря в обличчя Поттеру: – Не сіпайся. Там хтось є. В тебе за правим плечем.
– Маґл? – Поттер ковзає долонями від талії під пахви Мелфоя, притягує його ближче, обійнявши за спину: – На нас дивиться якийсь маґл?
– Ні. – Драко схиляється, цілує Гаррі у горло, виставлене на мороз, у щелепу, у шию під вухом: – Схоже, що чарівник. І схоже, що він тут зовсім невипадково.
– Уу-у-у. – Гаррі відстороняється, дивлячись Мелфою у очі й Мелфоївськими очима дивлячись на те місце, де за баками хтось, ховаючись, зігнувся й присів до землі. Він підіймає руку й проводить пучкою великого пальця по Драковій нижній, капризній губі: – Тоді аппаруй. Йди додому. Я з цим розберусь. ( . . . )
