N.F. + Т.T.R. + A.L. + All Others й Усі №32

Текст безпечний для цноти, бо джен, але небезпечний для ліберані, бо, боюся, якщо я і далі продовжу писати про отой записник часів навчання на хімічних курсах у коледжі Істборні (а я збираюсь так і зробити) - у багатьох з Ліб підгорить.

Але писати про магію й не зачепити становлення Драко Мелфоя, як чувака, який працював над філософським камінням й у якого все вийшло - це вище всіх моїх сил...

Ну, а якщо серйозно, то цей шматок - завдяки ниттю занудному Змія - просто сповнений натяками - від натяку на Френсіса Макдональда Корнфорда до натяку на Марселя Пруста, завдяки якому світ став більш складним.

А ще я хотіла сказати, що звичайно зручніше читати серію за хронологією, але писати її цікавіше от так, в різнобій. Бо в шматкові, написаному позавчора Драко сказав, що він має бути тверезим, щоб говорити з людьми і я тоді зеленого поняття не мала - з ким і про що він говорити би міг.

Каміння, Палички і забутий Старий
Драко зітхає. Драко вже пару років як звик до маґлівського одягу, який іноді доводилося вдягати, коли він виходив у маґлівський світ. Він вже майже не лякається маґлівських звуків, виття всіх цих сирен і дзенькоту телефонів. Він може майже спокійно пройти поруч з вуличним торговим автоматом й не обходити по дузі запарковане на узбіччі авто. Проте він все ще відчуває напруження і бореться з бажанням кинути все і втекти, коли йому потрібно навіщось видавати за маґла себе.

Драко зітхає знову і молитовно закочує очі, бо зараз він саме це й робить. Прикидається маґлом. Супроводжуваний сиділкою піднімається на другий поверх невеличкого пансіону для одиноких професорів й літераторів на пенсії в маґлівському курортному Істборні. ( . . . )