Принцип R.

Т.В. ірже, наче той кінь, та питає, чи дійсно я написала у листі марафонцям: «Якщо ви поставили суп на плиту, а потім пішли у фейсбук, та й забули за срачами про все і суп ваш варився, варився, аж поки смажитись не почав, то зробіть з цього ритуал, не пропадать же добру...» «Так.» - Кажу. – «Написала.»

Т.В. закочує очі: «Обоже, милий дядечко Алістер дивиться з хмаринки на нас як на... Як на... Як на...» Задумується на мить, щоб уявити – як на що на нас може дивитися супер-пупер маг наймагічніший з магів усіх. А потім раптом каже: «Хоча... Якби у нього фейсбук був, то він, можливо, би також був такий самий придурок, як ми...»



А я відповідаю: «Авжеж.» А затим, копіюючи Т.В., додаю: «Хоча... Чим тобі Марнат не фейсбук? Пости. Коментарі. Срач на срачі і срачем поганяє. Все, як у людей... І той же дядечко Алістер... Як йому вдалося на основі такій зліпити щось пристойне, щось таке, що дійсно нагадує магію у тому вигляді, у якому її романтики уявляють, скажи?..»

І Т.В. знов регоче. Бо, так. Так і є. В Марнат немає розподілу між тим, що виглядає, як Справжній Ритуал, і тим, що виглядає, як якась дурнувата дурня.

Бо коли у Марнат заходить мова про магію ритуальну, то зразу ж вигулькує Принцип, сформульований Анхмаром як: «Все, що виходить за межі побутових і звичних для вас дій – вже є ритуал.» ( . . . )