Про карантин.

Світ став увесь твій. Тісний тут, де ти зараз, і безмежний, бо ти можеш дотягтися до всіх.

Ніхто нікуди не їде. Всі сидять по хатах. Кожен на своєму місці. Всі зупинилися. І раптом. Раптом ти бачиш усю мережу такою, яка вона є. Катя сказала: «Світ зіщулився». Я б сказала, він просто зробився однаковий майже усюди. Зробився одноманітний.

Всі країни, всі народи, всі люди увійшли в карантин, вдягли одностроєві маски, сховали пальці з відбитками неповторними у латексні рукавички. Маршрути у всіх стали схожі, обмежені місцями, куди ходити дозволено, куди можна пішки дійти.



І аж тоді стало видно настільки всі пов’язані і – головне – як пов’язані одне з одним. Кожен залишився наодинці з собою і знайшов в собі всіх. ( . . . )