A.L. + T.T.R. 58

122.
Не знаю, чи ідіот, але радію мов саме такий, коли переношусь у Ґодрикову Долину і бачу, що Поттери запізнюються, а на місці чекають вже лише Ґрейнджер і Візлі. Радію, бо маю кілька хвилин, щоб заспокоїтись, забути свій ранок, і те, що сном не було.

Стоїмо, намагаємося бути взаємно ввічливими. «Ти раніше ніколи не бував тут?» - Запитує Герміона. Усміхаюся: «Ні. Але зараз…»

«Привіт.» - Голос Гаррі обриває мене. Обертаюсь. Промовляю: «Привіт.» Говорю це, дивлячись не на нього, на Джинні.

«Просто привіт? І все?» - В неї грайливий настрій, тож підтримую гру. Коли вона підходить, обіймаю її, говорю, цілуючи в голову: «Привіт-привіт, Джиневро Моллі Поттер, найрозумніша жінка на світі.»

Обіймати її дуже приємно. На відміну від Гаррі, у Джинні легке, не скуте страхами і образами тіло.

Вона ні на мить не кам’яніє в обіймах так, як робить це він кожен раз, коли йому здається, що в руках моїх він волю втрачає свою.

Вона лягає головою на плече, на груди грудьми і животом на живіт, бере мене руками за спину: «Привіт-привіт, хто б ти не був, не такий вже й розумний чоловік, як здається тобі…»

123.
Сміюся. Питаю, чи можемо йти вже. «Так. Рушаймо.» - Відповідає вона, але не зразу відпускає мене. Затримується на половину секунди. Видихає: «Пішли.» ( . . . )