A.L. + T.T.R. 23

35.
Не знаю, що в цю секунду відображується у мене там, на лиці. Але тиша настає прямо моторошна. Чую, як за дверима Джинні дихати перестає. Промовляю: «Забери свої слова назад. Прямо зараз. Негайно.»

Але Гаррі цього не робить. Паличку дістаю. Без злості, без гніву, просто тому, що втомився.

Шепочу: «Гаррі, я від всього цього вже дуже втомився. Я більше не можу. Прости.» Він, немов рибка, відкриває рота: «О, Драко…» «Ні, я маю сказати це. Послухай. От прямо зараз та мить, коли я дуже жалкую, що ти тоді мене не вбив.»

«Драко, я…» «Ні. Ні, Гаррі, все моє золото, ні. Ти сказав все, що хотів. Можеш витягти паличку і спробувати мене добити. Або не витягай і терпи.»

Паличку він таки дістає. Промовляє: «Драко, прошу тебе. Не варто тобі цього робити.» «Ні.» - Кажу. – «Варто.»

«Я не хочу завдати тобі болю, Драко.» - Хапається він за останню надію. «Як цікаво.» - Невесело шкірюсь. – «Бо я навпаки, хочу тобі завдати болю.» Він кривиться: «Я не буду. Не хочу я тебе бити.» «Та заради бога!» - Не витримую скиглення вже. – «Ти робиш це все життя! Ти ще цього не зрозумів?!»

36.
Він підіймає руку із паличкою. До двобою враз стаємо. Між нами - лише повітря і стіл. Направлена в мене зброя дрижить.

Одночасно викрикуємо: «Експеліармус!» Палички наші зіштовхуються і відлітають назад. Свою встигаю в польоті перехопити. Його закочується десь далеко під стіл. ( . . . )

A.L. + T.T.R. 24

39.
Не знаю, якими зусиллями стримуюсь, щоб прямо зараз не сказати йому: «Гаррі, послухай, мені здається, що я тебе вічно люблю.»

Дивлюся на те, як він, не розуміючи натяків в нашому з його дружиною діалозі, підривається з місця, психує, кричить і гатить кулаком по стільниці. Потім, враз перегорівши, повертається слухняно на місце і говорить, похнюпившись, що так, він заслужив почуватися дурнем сьогодні.



Підіймаюсь і до нього іду. Підходжу і встаю майже впритул до плеча його, руку опускаю на голову, запускаю пальці в волосся і скронею притискаю до себе. ( . . . )