T.T.R. + A.L. 14

30.
Знову берусь за перо. Знову занурюю його у чорнила, чекаю, доки зі срібного носика у чорнильницю впаде зайва крапля. Підношу до паперу й пишу: «Ця любов буде важким випробуванням твоєї здатності любити, бо Мелфой вимагатиме абсолютної чесності. Чесність з ним це, по суті, єдине, що він вимагатиме в тебе, бо це те, що в родині Мелфоїв завжди є в дефіциті.»

Відчуваю, що в мене починають горіти вуха. Як в ту мить, коли він наздогнав мене на сходах і просичав: «Нагадай мені колись, Поттере, що твоє ні може значити так…»



Я зразу здогадався – про що він, але спробував вдати, що зовсім його не розумію: «Що ти хочеш сказати цим?» «Хочу сказати…» - Він стояв в мене за спиною, сходинкою нижче, притискався грудьми до моєї спини і, поклавши, підборіддя мені на плече, шепотів прямо у вухо: «Я хочу сказати, що це Амбридж поки що не знає про ваші збори у Кімнаті на вимогу, а я вже знаю…» ( . . . )