Про чашку кави. Про чашку кофе, наверное.

Мабуть, теж не варто було дивуватися, але я здивувалася, коли – після вчорашнього поста у ЖЖ – декілька жінок запитали: «А що не так з нами, чому ми не відчуваємо, що наші бажання – закон?!» І спочатку мені захотілось відповісти: «А тому! Бє бє бє...»

Але я згадала, що я дуже інтелігентна людина (так, сама чула, як таке про мене кажуть). Тому я просто питала у кожної: «А як часто ти, моя люба, намагаєшся отримати щось силою бажання? Не зробивши потрібне тобі власними руками. Не придумавши спосіб змусити когось це зробити. Не обмінявши бажане на свої гроші, час, або якусь свою послугу. А просто так. Щоб захотіти і мати щоб. Як часто буває таке?»



Ну, так. Ми всі такі, які на ці запитання просто розводять руками. Ми насправді не навчені. Насправді майже не вміємо. Не закладено в нас навіть там, де маленькі бажання. Дрібнісінькі. ( . . . )