![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Thor Loki. Як завжди.
May. 10th, 2019 11:37 amНавіть питати не буду, чи не набридли усім (тим декільком бу-га-га) людям, які мене тут читають ще, пости про Малларе й Мєртаре…
Бо, по-перше, якщо і набридли – то й що? Я ж все одно буду писати й писати їх, поки суть остаточно не вичерпаю. А, по-друге, як тут взяти й перестати писати, якщо привід у мене з’являється чи не кожного божого дня?
І ось сьогодні – наковталась пігулок від голови, сіла подивитися стрічечку у фейсбуці і побачила декілька дописів, які підштовхнули до думки, про те, що брат Герберт був зовсім зовсім не дурень, коли написав Анхмару: «Не все те, що правильно – вірно…»
Я скільки той шматок з дискусією про архієпископа читала і перечитувала – завжди на цьому місці спотикалася чомусь. Об думку: «Що за дурня? Навіщо ти, брате Герб, граєш тут словами без необхідності грати?»
Спотикалась і спотикалась. Аж ось я почитала не Марнат, а фейсбучні тексти людей, яким не вистачає любові, навіть своєї до себе. Приклала ці тексти на дихотомічність хлопців з сім’ї Одінсон і зрозуміла – про що, власне, брат Герберт писав.
Він писав саме про них. Про Тора і Локі. Про Малларе й Мєртаре. Про те, що є Любов Правильна, яка робить все тільки правильно. І є Любов Дивна, яка розуміється на відтінках і на нюансах, невидимих і невідчутних. ( . . . )
Бо, по-перше, якщо і набридли – то й що? Я ж все одно буду писати й писати їх, поки суть остаточно не вичерпаю. А, по-друге, як тут взяти й перестати писати, якщо привід у мене з’являється чи не кожного божого дня?
І ось сьогодні – наковталась пігулок від голови, сіла подивитися стрічечку у фейсбуці і побачила декілька дописів, які підштовхнули до думки, про те, що брат Герберт був зовсім зовсім не дурень, коли написав Анхмару: «Не все те, що правильно – вірно…»
Я скільки той шматок з дискусією про архієпископа читала і перечитувала – завжди на цьому місці спотикалася чомусь. Об думку: «Що за дурня? Навіщо ти, брате Герб, граєш тут словами без необхідності грати?»
Спотикалась і спотикалась. Аж ось я почитала не Марнат, а фейсбучні тексти людей, яким не вистачає любові, навіть своєї до себе. Приклала ці тексти на дихотомічність хлопців з сім’ї Одінсон і зрозуміла – про що, власне, брат Герберт писав.
Він писав саме про них. Про Тора і Локі. Про Малларе й Мєртаре. Про те, що є Любов Правильна, яка робить все тільки правильно. І є Любов Дивна, яка розуміється на відтінках і на нюансах, невидимих і невідчутних. ( . . . )
