Про випадково побачене фото.

Прогрес технічній – Диявол всіх таємниць, підступний і хижий. А фотоапарати усі – як очі Боженьки самого.

Світ поділений порівну. На те, що ми бачимо зараз. І на те, що ми побачимо тоді, коли будемо чистити зі світлинами папку.

Таємні коханці на роботі говорять лиш про роботу. На виставки і презентації приїздять на різних автомобілях. Столик у ресторані замовляють лише на пару, з обмовкою про те, що, можливо, приєднається друг, якщо часу трохи вільного у п’ятницю знайде свою. На вечірки приходять, розділившись, і з різницею у двадцять або тридцять хвилин. Ніколи не селяться в одному готелі. Ніколи не купують квитків на один і той же літак. Ніколи не повторюють на людях жартів один одного. Ніколи не показують стороннім, що знають про улюблений сорт його пива, або про те, що в неї алергія на мед.



А потім їх фотографують випадково під час невипадкової, але зіграної випадковою зустрічі на вечірці якійсь. І все стає очевидним. Те, що не помічають очі людські, те, що занадто швидке для ока людського – фіксує фотокамера звичайного телефону китайського. ( . . . )