Про Краонів.

Ще раз. На біс. Світ цей змінюється. Для срібних – ці зміни очевидні особливо. Бо ми бачимо кордон. Межу бачимо. Ту чітку червону риску, що є під Минулим і перед Майбутнім.

Двадцять четвертого січня тисяча дев’ятсот дев’яносто дев’ятого року – між нами межею є. Батьки і діти. Ми тут. Вони – там. І між нами є не тільки межа. Між нами – різниця. Ми були поділені на Срібні Роди. Вони – просто Срібні. І все.



Вони ще зберігають на обличчях якісь перебрані від нас генетичні ознаки родів – моррізівські вилиці, мороверовські носи, сарурдівські брови і очі, алірдівські капризні вуста. Але вони вже не Моррізи, не Моровери, не Сарурди і не Алірди навіть. ( . . . )