Про перше п'ятого.

Олесь написав чергову магічну п'єсу, де згадав про Ема. У шести словах. Чи семи. Одним реченням, тобто, згадав. Йдучи повз, зачепив. Ем встав у стійку і тепер вимагає продовження. Ще слів. Ще згадок. Ще п'єс. Ще роман щоб. Товстелезний роман на цупкому папері, жовтуватому на просвіт.

А також Ем хоче, щоб не тільки я, а й чоловік мій говорив з ним про роботу. Не тільки про свою, звісно. Про роботу. Про плани. Про задуми. Про бажання робити те, що подобається тому, хто це робить, а не тим, хто зроблене споживає й оцінює.



Ем втомлений і сумний. Його вичавила Вальпургієва ніч. Він ледь проковтнув народні першотравневі гуляння панків, комуністів і феміністів, що вихлюпнулися у Берлін і розтеклися липким і крикливим по вулицям та провулкам. ( . . . )