annaamargo (![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
anna_amargo) wrote2021-03-14 04:36 pm
anna_amargo) wrote2021-03-14 04:36 pm
Entry tags:
N.F. + T.T.R. + A.L. 54
2021 рік 11 серпня 15:59
Ми виходимо з кімнати Рональда і спускаємось вниз, на сходах Джинні говорить: «До речі, Роуз розшукує Албуса, але мені чомусь здається, це не він їй потрібен...» «Що, на Скорпіуса, можливо очікує сьогодні дуже приємний сюрприз?» - Питає Драко і ми усі сміємося. Я кажу: «А ось і він.»
«Посунься, Албусе.» - Джин торкається плеча нашого молодшого сина, що сидить на темних сходах. – «Давай, ми всі пройдемо. Я хочу показати Драко свою кімнату, щоб він упевнився, що Візлі не спали всі у одній спальні покотом.» Драко голосно рже. Я додаю: «І, Албусе... Знаєш що? От ти тут ховаєшся, а там повсюди тебе Роуз навіщось шукає. Вже збилася з ніг.»
Ми троє вервечкою проходимо повз Албуса, що продовжує сидіти і дивитися на нас недовірливо. Унизу, на другому поверсі, Джиневра штовхає двері: «Ну ось.»
На відміну від Ронової кімнати у крихітній спальні Джинні повний порядок. Все так, як має бути, ніяких тобі коробок.
«Тут, коли були ще малі, ночували дівчатка, якщо залишалися у дідуся і бабусі. Але зараз вже ні...» - Вона звертається до Драко, а він просто дивиться на неї, як на принцесу посеред рожевого сну.
Він підходить до моєї дружини, прибирає з лиця їй волосся, заводячи за спину неслухняну руду хвилю. Промовляє: «От зараз я дуже-дуже жалію, що не знав тебе тоді... Не знав з того часу, з якого знав тебе Гаррі. Що не лазив разом з ним у це привітне вікно...»
«Я не лазив у це вікно.» - Кажу я й він розвертається й дивиться на мене ще більш недовірливо, ніж мій син тільки що. Потім промовляє з нотками сумніву в голосі: «Ти був настільки сміливий, що заходив у двері, не боячись попастися на очі комусь з її батьків?»
Я кажу: «Ні. Я взагалі цього не робив.» «Мерлінова борода!» - Мелфой хапається за обличчя, переводить погляд на Джинні: «Це правда?! Він дійсно жодного разу тут з тобою не був?!!»
Вона киває головою: «Угу.» Й Драко знову дивиться на мене, тепер вже зі справжнісіньким осудом: «Поттере, ти неймовірно нудний. Ти настільки нудний, що навколо тебе в радіусі п’яти миль не мало бути ані радості, ані мух. Якби ти колись опинився у Азкабані там би передохли й дементори, бо ти аж настільки нудний.»
Я буркочу: «А ти спитай, може Джинні би і не хотіла.» Він зиркає у бік Джин і вони обидвоє одночасно знизують плечима. У моїй голові дуетом їх голоси: «Мало того, що нудний, так ще і недогадливий зовсім.»
«Замкни двері.» - Говорить Драко уголос. – «Замкни двері, Гаррі. І запни це вікно.»
Й поки я роблю це, він стає поруч з Джин, яка підіймає слухняно руки, даючи йому стягнути через голову сукню.
Він звертається до неї, шепоче: «Мені жаль, що Гаррі аж настільки тупий. Якби я був добріша людина, я б видав йому на годину свій часоворіт, щоб він перенісся в минуле і хоча б спробував це...»
Джин сміється, обхоплює його руками за шию, дозволяє йому підняти її, перенести і посадити на старенький комод.
Коли вона розводить ноги, що були схрещені в нього на стегнах, розмикає руки і відпускає його, він робить крок. Відступає. Бере мою руку і ставить на своє місце, а сам стає за спиною в мене. Схиляється, цілує у шию і говорить мені на вухо: «Мені жаль, що це буду не я, але тут, зануда, маєш бути саме ти...»
2021 рік 11 серпня 16:11
Я бачу очі обох, бо Драко вищий за Гаррі. Я бачу дві пари прекрасних очей, що дивляться тільки на мене і бачать лише мене.
«Як ти хочеш?» - Питає Гаррі. «Я хочу так. Прямо тут на столі.» - Відповідаю йому. – «Але ти роздягнись. Й ти також. Обидва одяг зніміть.»
Гаррі роздягається мовчки. Драко бурчить, що от його лиш кілька хвилин як були одягнули і навіщо ще раз, але знімає і сюртук, і сорочку, і розстібає штани.
Коли вони повертаються знову до комоду й до мене промовляю: «Не знаю, Драко, як ти, але я рада, що вам зараз не по вісімнадцять...» Драко сміється. Гаррі питає у мене: «Чому це?» Обертається назад: «А ти з чого ржеш?» «Мабуть тому, що знаю...» - Драко треться щокою о потилицю мого чоловіка. – «Що у вісімнадцять ти кінчав швидше ніж за пару хвилин.»
Гаррі закочує очі дуже схоже на те, як робить це інший. Я беру в долоні його лице. Шепочу: «Любий, він жартує. Я рада, що вам не по вісімнадцять тому, що коли вам було по вісімнадцять, я цілком щиро вірила, що тут може бути лише хтось один.»
«І точно не я, а він.» - Промовляє Мелфой, простягаючи руку повз Гаррі і торкаючись моєї щоки.
Гаррі, наче щось пригадавши, питає: «Ти ж казала мені чому?» «Що чому?» - Перепитую. Він відповідає: «Драко стверджує, що ти казала колись, чому вибрала саме мене ще до того, як ми познайомились...»
«Я не казала.» - Переводжу погляд на Драко. Він шкіриться: «Не казала? Та ну. На мій День народження. Вранці. Ти розповідала, що ти його вибрала, бо якимсь восьмим почуттям відчувала, що йому подобаються і дівчата і хлопці, і що спочатку дуже боялась, що хлопець Гаррі то Рон... А коли зрозуміла, що ні... Дідько... Ох, Мордред мій...»
Він затинається і замовкає. «Що?!» - Перелякано запитує Поттер. Я посміхаюся заспокійливо: «Це все правда. Те, що він говорить. Але. Я не казала це. Я про це думала, поки ви були в спальні, а я була унизу і намагалася поставити тісто на пироги...»
«Ну...» - Говорить буденно Мелфой. – «Значить я був у твоїй голові раніше, ніж зрозумів, що це можу... Та... Давайте...» «Так.» - Сміюся. – «Давайте. А про все інше колись.»
«Давайте.» - Луною повторює Гаррі, відхиляючись від мене на мить, лягаючи на Дракові груди і даючи тому обійняти себе за живіт. Драко знаходить й бере у долоню налиту вже, тверду плоть і вводить її у мене, поєднує нас усіх трьох.
Мені здається, що меблі ламаються піді мною, що ми падаємо усі. Я заплющую очі, хапаюся за їх плечі, за шиї. Спочатку в голові моїй шум, потім хтось з них говорить: «Подивись. Подивись.»
Я наважуюсь розплющити очі і не бачу нічого окрім двох пар очей, які бачать мене. За мить я вже й не знаю нічого, тільки те, що вони в мене є і я в них зараз тону. А потім, опинившись на глибині, я відштовхуюсь і виринаю. Й чую як Драко, відсапуючись, говорить Гаррі у шию: «Бачиш, як добре, що тобі сорок другий і ти можеш набагато довше за якусь пару хвилин...»
Й поки Гаррі відбрикується і кричить Мелфою, що в того жарти тупі, а Драко відповідає, що причина тупості жартів – це та частина Поттера, яку він колись отримав собі, я мовчки дивлюся на них.
А потім, коли вони беруть паузу і перестають штурхати один одного й з’ясовувати хто від кого підчепив тупість ту, я торкаюся Драко: «Якщо я щось спитаю, ти відповіси?» «Оу.» - Він зупиняється, відходить від Гаррі й мене, тягнеться по сорочку. – «Звісно, питай. Відповім.»
Я чесно попереджаю: «Це питання тупе.» Сміється: «Однаково не тупіше за твого чоловіка. Тож, давай, валяй. Я, можна сказати, вже звик.»
«Добре.» - Кажу. Підходжу, щоб витерти піт з його грудей рушником, змоченим у холодній воді, яку хтось завбачливо залишив у глечику на тумбочці біля ліжка. – «Якби ти міг вибирати. Ти б вибрав мене?»
«Так.» - Він киває, ні на мить не замислюючись. Повертається спиною, підставляючись під рушник. Потім йде до води і мочить наступний, щоби витерти Гаррі, який витирає мене.
Проходить кілька хвилин, аж поки я таки перепитую, чи він дійсно упевнений. Драко вдягає сорочку, дає мені себе застібнуть. «Якби я міг вибирати?» - Вимовляє нарешті. – «Так. Я би вибрав тебе. Мені подобається, як ти звучиш у моїй голові.»
2021 11 августа 15:59
Мы выходим из комнаты Рональда и спускаемся вниз, на лестнице Джинни говорит: «Кстати, Роуз разыскивает Альбуса, но мне почему-то кажется, это не он ей нужен...» «Что, Скорпиуса, возможно, ожидает сегодня очень приятный сюрприз?» - Спрашивает Драко и мы все смеёмся. Я сообщаю: «Ну, а вот и он.»
«Подвинься, Альбус.» - Джин касается плеча нашего младшего сына, сидящего на тёмной лестнице. - «Давай, мы все пройдем. Я хочу показать Драко свою комнату, чтобы он убедился, что Уизли не спали все в одной спальне вповалку.» Драко оглушительно ржет. Я добавляю: «И, Альбус... Знаешь что? Вот ты здесь прячешься, а там повсюду тебя Роуз зачем-то ищет. Уже сбилась, наверное, с ног.»
Мы трое вереницей проходим мимо Альбуса, который продолжает сидеть и смотреть на нас недоверчиво. Внизу, на первом этаже, Джиневра толкает дверь: «Ну, вот.»
В отличие от Роновой комнаты в крохотной спальне Джинни полный порядок. Всё так, как должно быть, никаких тебе коробок.
«Здесь, когда были ещё малы, ночевали девочки, если оставались у дедушки и бабушки. Но сейчас уже нет...» - Она обращается к Драко, а он просто смотрит на неё, как на принцессу в розовом сне.
Он подходит к моей жене, убирает с лица ей волосы, заводя за спину непослушную рыжую волну. Говорит: «Вот сейчас я очень-очень жалею, что не знал тебя тогда... Не знал с того времени, с которого знал тебя Гарри. Что не лазил вместе с ним в это приветливое окно...»
«Я не лазил в это окно.» - Сообщаю я и он разворачивается и смотрит на меня ещё более недоверчиво, чем мой сын только что. Затем произносит с нотками сомнения в голосе: «Ты был настолько смел, что заходил в дверь, не боясь попасться на глаза кому-то из её родителей?»
Я говорю: «Нет. Я вообще этого не делал.» «Мерлинова борода» - Малфой хватается за лицо, переводит взгляд на Джинни: «Это правда?! Он действительно ни разу здесь с тобой не был?!!»
Она кивает головой: «Угу.» И Драко снова глядит на меня, теперь уже с настоящим осуждением: «Поттер, ты невероятно скучен. Ты настолько скучный, что вокруг тебя в радиусе пяти миль не должно быть ни радости, ни мух. Если бы ты когда-то оказался в Азкабане там передохли бы и дементоры, потому, что ты действительно скучный.»
Я бурчит: «А ты спроси, может, Джинни бы и не хотела.» Он смотрит в сторону Джин и они оба одновременно пожимают плечами. В моей голове дуэтом их голоса: «Мало того, что скучный, да еще и недогадливый совершенно.»
«Запри дверь.» - Говорит Драко вслух. - «Запри двери, Гарри. И занавесь это окно.»
И пока я делаю это, он становится рядом с Джин, которая поднимает послушно руки, давая ему снять через голову платье.
Он обращается к ней, шепчет: «Мне действительно жаль, что Гарри настолько тупой. Если бы я был человек подобрее, я бы выдал ему на час свой времяворот, чтобы он перенёсся в прошлое и хотя бы попытался вот это всё...»
Джин смеётся, обхватывает его руками за шею, позволяет ему поднять её, перенести и посадить на старенький комод.
Когда она разводит ноги, которые были скрещены у него на бедрах, размыкает руки и отпускает его, он делает шаг. Отступает. Берёт меня за руку и ставит на своё место, а сам становится за спиной у меня. Склоняется, целует в шею и говорит мне на ухо: «Мне жаль, что это буду не я, но здесь, зануда, должен быть именно ты...»
2021 11 августа 16:11
Я вижу глаза обоих, потому что Драко выше Гарри. Я вижу две пары прекрасных глаз, смотрящих только на меня и видящих только меня.
«Как ты хочешь?» - Спрашивает Гарри. «Я хочу так. Прямо здесь на столе.» - Отвечаю ему. - «Но ты разденься. И ты тоже. Оба одежду снимите.»
Гарри раздевается молча. Драко ворчит, что вот его лишь несколько минут как были одели и зачем ещё раз, но снимает и сюртук, и рубашку, и расстегивает штаны.
Когда они возвращаются снова к комоду и ко мне, говорю: «Не знаю, Драко, как ты, но я рада, что вам сейчас не по восемнадцать...» Драко смеётся. Гарри спрашивает у меня: «Почему это?» Оглядывается назад: «А ты с чего ржёшь?» «Видимо потому, что знаю...» - Драко трется щекой о затылок моего мужа. - «Что в восемнадцать ты кончал быстрее, чем за пару минут.»
Гарри закатывает глаза очень похоже на то, как делает это другой. Я беру в ладони его лицо. Шепчу: «Дорогой, он шутит. Я рада, что вам не по восемнадцать потому, что когда вам было по восемнадцать, я вполне искренне верила, что здесь может быть только кто-то один.»
«И точно не я, а он.» - Произносит Малфой, протягивая руку мимо Гарри и касаясь моей щеки.
Гарри, будто что-то вспомнив, спрашивает: «Ты же говорила мне почему?» «Что почему?» - Переспрашиваю. Он отвечает: «Драко утверждает, что ты говорила когда-то, почему выбрала именно меня ещё до того, как мы познакомились...»
«Я не говорила.» - Перевожу взгляд на Драко. Он скалится: «Не говорила? Да ну. На мой День рождения. Утром. Ты рассказывала, что ты его выбрала, потому что каким-то восьмым чувством ощущала, что ему нравятся и девушки и парни, и что ты сначала очень боялась, что парнем Гарри был Рон... А когда поняла, что нет... Чёрт... Ох , Мордред мой...»
Он запинается и замолкает. «Что?!» - Испуганно спрашивает Поттер. Я улыбаюсь успокаивающе: «Это всё правда. То, что он говорит. Но. Я не этого не говорила. Я об этом думала, пока вы были в спальне, а я была внизу и пыталась поставить тесто на пироги...»
«Ну...» - Обыденно произносит Малфой. - «Значит я был в твоей голове раньше, чем понял, что я это могу... Но... Давайте...» «Да.» - Смеюсь. - «Давайте. А обо всём остальном потом поговорим.»
«Давайте.» - Эхом вторит Гарри, отклоняясь от меня на мгновение, ложась Драко на грудь и давая тому обнять себя за живот. Драко находит и берёт в ладонь налитую уже, твердую плоть и вводит её в меня, объединяет нас всех троих.
Мне кажется, что мебель ломаются подо мной, что мы падаем все. Я закрываю глаза, хватаюсь за их плечи, за шеи. Сначала в голове моей шум, потом кто-то из них произносит: «Посмотри. Посмотри.»
Я решаюсь открыть глаза и не вижу ничего кроме двух пар глаз, которые видят меня. Через мгновение я уже и не знаю ничего, только то, что они у меня есть и я в них сейчас тону. А потом, оказавшись на глубине, я отталкиваюсь и всплываю. И слышу как Драко, отдуваясь, говорит Гарри в шею: «Видишь, как хорошо, что тебе сорок один и ты можешь намного дольше чем каких-то пару минут...»
И пока Гарри отбрыкивается и кричит Малфою, что у того шутки тупые, а Драко отвечает, что причина тупости шуток - это та часть Поттера, которую он когда-то заполучил себе, я молча смотрю на них.
А потом, когда они берут паузу и перестают пинать друг друга и выяснять кто от кого подцепил тупость ту, я касаюсь Драко: «Если я что-то спрошу, ты ответишь?» «Оу.» - Он останавливается, отходит от Гарри и меня, тянется за рубашкой. - «Спрашивай. Отвечу, конечно.»
Я честно предупреждаю: «Этот вопрос тупой.» Смеется: «Всё равно не тупее чем твой муж. Поэтому, давай, валяй. Я, можно сказать, привык.»
«Хорошо.» - Говорю. Подхожу, чтобы вытереть пот с его груди полотенцем, смоченным в холодной воде, которую кто-то предусмотрительно оставил в кувшине на тумбочке у кровати. - «Если бы ты мог выбирать. Ты бы выбрал меня?»
«Да.» - Он кивает, ни на мгновение не задумываясь. Поворачивается спиной, подставляясь под полотенце. Затем идёт к воде и мочит следующее, чтобы вытереть Гарри, вытирающего меня.
Проходит несколько минут, пока я всё-таки переспрашиваю, действительно ли он уверен. Драко надевает рубашку, даёт мне себя застегнуть. «Если бы я мог выбирать?» - Произносит он наконец. - «Да. Я бы выбрал тебя. Мне нравится, как ты звучишь у меня в голове.»
Ми виходимо з кімнати Рональда і спускаємось вниз, на сходах Джинні говорить: «До речі, Роуз розшукує Албуса, але мені чомусь здається, це не він їй потрібен...» «Що, на Скорпіуса, можливо очікує сьогодні дуже приємний сюрприз?» - Питає Драко і ми усі сміємося. Я кажу: «А ось і він.»
«Посунься, Албусе.» - Джин торкається плеча нашого молодшого сина, що сидить на темних сходах. – «Давай, ми всі пройдемо. Я хочу показати Драко свою кімнату, щоб він упевнився, що Візлі не спали всі у одній спальні покотом.» Драко голосно рже. Я додаю: «І, Албусе... Знаєш що? От ти тут ховаєшся, а там повсюди тебе Роуз навіщось шукає. Вже збилася з ніг.»
Ми троє вервечкою проходимо повз Албуса, що продовжує сидіти і дивитися на нас недовірливо. Унизу, на другому поверсі, Джиневра штовхає двері: «Ну ось.»
На відміну від Ронової кімнати у крихітній спальні Джинні повний порядок. Все так, як має бути, ніяких тобі коробок.
«Тут, коли були ще малі, ночували дівчатка, якщо залишалися у дідуся і бабусі. Але зараз вже ні...» - Вона звертається до Драко, а він просто дивиться на неї, як на принцесу посеред рожевого сну. Він підходить до моєї дружини, прибирає з лиця їй волосся, заводячи за спину неслухняну руду хвилю. Промовляє: «От зараз я дуже-дуже жалію, що не знав тебе тоді... Не знав з того часу, з якого знав тебе Гаррі. Що не лазив разом з ним у це привітне вікно...»
«Я не лазив у це вікно.» - Кажу я й він розвертається й дивиться на мене ще більш недовірливо, ніж мій син тільки що. Потім промовляє з нотками сумніву в голосі: «Ти був настільки сміливий, що заходив у двері, не боячись попастися на очі комусь з її батьків?»
Я кажу: «Ні. Я взагалі цього не робив.» «Мерлінова борода!» - Мелфой хапається за обличчя, переводить погляд на Джинні: «Це правда?! Він дійсно жодного разу тут з тобою не був?!!»
Вона киває головою: «Угу.» Й Драко знову дивиться на мене, тепер вже зі справжнісіньким осудом: «Поттере, ти неймовірно нудний. Ти настільки нудний, що навколо тебе в радіусі п’яти миль не мало бути ані радості, ані мух. Якби ти колись опинився у Азкабані там би передохли й дементори, бо ти аж настільки нудний.»
Я буркочу: «А ти спитай, може Джинні би і не хотіла.» Він зиркає у бік Джин і вони обидвоє одночасно знизують плечима. У моїй голові дуетом їх голоси: «Мало того, що нудний, так ще і недогадливий зовсім.»
«Замкни двері.» - Говорить Драко уголос. – «Замкни двері, Гаррі. І запни це вікно.»
Й поки я роблю це, він стає поруч з Джин, яка підіймає слухняно руки, даючи йому стягнути через голову сукню.
Він звертається до неї, шепоче: «Мені жаль, що Гаррі аж настільки тупий. Якби я був добріша людина, я б видав йому на годину свій часоворіт, щоб він перенісся в минуле і хоча б спробував це...»
Джин сміється, обхоплює його руками за шию, дозволяє йому підняти її, перенести і посадити на старенький комод.
Коли вона розводить ноги, що були схрещені в нього на стегнах, розмикає руки і відпускає його, він робить крок. Відступає. Бере мою руку і ставить на своє місце, а сам стає за спиною в мене. Схиляється, цілує у шию і говорить мені на вухо: «Мені жаль, що це буду не я, але тут, зануда, маєш бути саме ти...»
2021 рік 11 серпня 16:11
Я бачу очі обох, бо Драко вищий за Гаррі. Я бачу дві пари прекрасних очей, що дивляться тільки на мене і бачать лише мене.
«Як ти хочеш?» - Питає Гаррі. «Я хочу так. Прямо тут на столі.» - Відповідаю йому. – «Але ти роздягнись. Й ти також. Обидва одяг зніміть.»
Гаррі роздягається мовчки. Драко бурчить, що от його лиш кілька хвилин як були одягнули і навіщо ще раз, але знімає і сюртук, і сорочку, і розстібає штани.
Коли вони повертаються знову до комоду й до мене промовляю: «Не знаю, Драко, як ти, але я рада, що вам зараз не по вісімнадцять...» Драко сміється. Гаррі питає у мене: «Чому це?» Обертається назад: «А ти з чого ржеш?» «Мабуть тому, що знаю...» - Драко треться щокою о потилицю мого чоловіка. – «Що у вісімнадцять ти кінчав швидше ніж за пару хвилин.»
Гаррі закочує очі дуже схоже на те, як робить це інший. Я беру в долоні його лице. Шепочу: «Любий, він жартує. Я рада, що вам не по вісімнадцять тому, що коли вам було по вісімнадцять, я цілком щиро вірила, що тут може бути лише хтось один.»
«І точно не я, а він.» - Промовляє Мелфой, простягаючи руку повз Гаррі і торкаючись моєї щоки.
Гаррі, наче щось пригадавши, питає: «Ти ж казала мені чому?» «Що чому?» - Перепитую. Він відповідає: «Драко стверджує, що ти казала колись, чому вибрала саме мене ще до того, як ми познайомились...»
«Я не казала.» - Переводжу погляд на Драко. Він шкіриться: «Не казала? Та ну. На мій День народження. Вранці. Ти розповідала, що ти його вибрала, бо якимсь восьмим почуттям відчувала, що йому подобаються і дівчата і хлопці, і що спочатку дуже боялась, що хлопець Гаррі то Рон... А коли зрозуміла, що ні... Дідько... Ох, Мордред мій...»
Він затинається і замовкає. «Що?!» - Перелякано запитує Поттер. Я посміхаюся заспокійливо: «Це все правда. Те, що він говорить. Але. Я не казала це. Я про це думала, поки ви були в спальні, а я була унизу і намагалася поставити тісто на пироги...»
«Ну...» - Говорить буденно Мелфой. – «Значить я був у твоїй голові раніше, ніж зрозумів, що це можу... Та... Давайте...» «Так.» - Сміюся. – «Давайте. А про все інше колись.»
«Давайте.» - Луною повторює Гаррі, відхиляючись від мене на мить, лягаючи на Дракові груди і даючи тому обійняти себе за живіт. Драко знаходить й бере у долоню налиту вже, тверду плоть і вводить її у мене, поєднує нас усіх трьох.
Мені здається, що меблі ламаються піді мною, що ми падаємо усі. Я заплющую очі, хапаюся за їх плечі, за шиї. Спочатку в голові моїй шум, потім хтось з них говорить: «Подивись. Подивись.»
Я наважуюсь розплющити очі і не бачу нічого окрім двох пар очей, які бачать мене. За мить я вже й не знаю нічого, тільки те, що вони в мене є і я в них зараз тону. А потім, опинившись на глибині, я відштовхуюсь і виринаю. Й чую як Драко, відсапуючись, говорить Гаррі у шию: «Бачиш, як добре, що тобі сорок другий і ти можеш набагато довше за якусь пару хвилин...»
Й поки Гаррі відбрикується і кричить Мелфою, що в того жарти тупі, а Драко відповідає, що причина тупості жартів – це та частина Поттера, яку він колись отримав собі, я мовчки дивлюся на них.
А потім, коли вони беруть паузу і перестають штурхати один одного й з’ясовувати хто від кого підчепив тупість ту, я торкаюся Драко: «Якщо я щось спитаю, ти відповіси?» «Оу.» - Він зупиняється, відходить від Гаррі й мене, тягнеться по сорочку. – «Звісно, питай. Відповім.»
Я чесно попереджаю: «Це питання тупе.» Сміється: «Однаково не тупіше за твого чоловіка. Тож, давай, валяй. Я, можна сказати, вже звик.»
«Добре.» - Кажу. Підходжу, щоб витерти піт з його грудей рушником, змоченим у холодній воді, яку хтось завбачливо залишив у глечику на тумбочці біля ліжка. – «Якби ти міг вибирати. Ти б вибрав мене?»
«Так.» - Він киває, ні на мить не замислюючись. Повертається спиною, підставляючись під рушник. Потім йде до води і мочить наступний, щоби витерти Гаррі, який витирає мене.
Проходить кілька хвилин, аж поки я таки перепитую, чи він дійсно упевнений. Драко вдягає сорочку, дає мені себе застібнуть. «Якби я міг вибирати?» - Вимовляє нарешті. – «Так. Я би вибрав тебе. Мені подобається, як ти звучиш у моїй голові.»
2021 11 августа 15:59
Мы выходим из комнаты Рональда и спускаемся вниз, на лестнице Джинни говорит: «Кстати, Роуз разыскивает Альбуса, но мне почему-то кажется, это не он ей нужен...» «Что, Скорпиуса, возможно, ожидает сегодня очень приятный сюрприз?» - Спрашивает Драко и мы все смеёмся. Я сообщаю: «Ну, а вот и он.»
«Подвинься, Альбус.» - Джин касается плеча нашего младшего сына, сидящего на тёмной лестнице. - «Давай, мы все пройдем. Я хочу показать Драко свою комнату, чтобы он убедился, что Уизли не спали все в одной спальне вповалку.» Драко оглушительно ржет. Я добавляю: «И, Альбус... Знаешь что? Вот ты здесь прячешься, а там повсюду тебя Роуз зачем-то ищет. Уже сбилась, наверное, с ног.»
Мы трое вереницей проходим мимо Альбуса, который продолжает сидеть и смотреть на нас недоверчиво. Внизу, на первом этаже, Джиневра толкает дверь: «Ну, вот.»
В отличие от Роновой комнаты в крохотной спальне Джинни полный порядок. Всё так, как должно быть, никаких тебе коробок.
«Здесь, когда были ещё малы, ночевали девочки, если оставались у дедушки и бабушки. Но сейчас уже нет...» - Она обращается к Драко, а он просто смотрит на неё, как на принцессу в розовом сне.
Он подходит к моей жене, убирает с лица ей волосы, заводя за спину непослушную рыжую волну. Говорит: «Вот сейчас я очень-очень жалею, что не знал тебя тогда... Не знал с того времени, с которого знал тебя Гарри. Что не лазил вместе с ним в это приветливое окно...»
«Я не лазил в это окно.» - Сообщаю я и он разворачивается и смотрит на меня ещё более недоверчиво, чем мой сын только что. Затем произносит с нотками сомнения в голосе: «Ты был настолько смел, что заходил в дверь, не боясь попасться на глаза кому-то из её родителей?»
Я говорю: «Нет. Я вообще этого не делал.» «Мерлинова борода» - Малфой хватается за лицо, переводит взгляд на Джинни: «Это правда?! Он действительно ни разу здесь с тобой не был?!!»
Она кивает головой: «Угу.» И Драко снова глядит на меня, теперь уже с настоящим осуждением: «Поттер, ты невероятно скучен. Ты настолько скучный, что вокруг тебя в радиусе пяти миль не должно быть ни радости, ни мух. Если бы ты когда-то оказался в Азкабане там передохли бы и дементоры, потому, что ты действительно скучный.»
Я бурчит: «А ты спроси, может, Джинни бы и не хотела.» Он смотрит в сторону Джин и они оба одновременно пожимают плечами. В моей голове дуэтом их голоса: «Мало того, что скучный, да еще и недогадливый совершенно.»
«Запри дверь.» - Говорит Драко вслух. - «Запри двери, Гарри. И занавесь это окно.»
И пока я делаю это, он становится рядом с Джин, которая поднимает послушно руки, давая ему снять через голову платье.
Он обращается к ней, шепчет: «Мне действительно жаль, что Гарри настолько тупой. Если бы я был человек подобрее, я бы выдал ему на час свой времяворот, чтобы он перенёсся в прошлое и хотя бы попытался вот это всё...»
Джин смеётся, обхватывает его руками за шею, позволяет ему поднять её, перенести и посадить на старенький комод.
Когда она разводит ноги, которые были скрещены у него на бедрах, размыкает руки и отпускает его, он делает шаг. Отступает. Берёт меня за руку и ставит на своё место, а сам становится за спиной у меня. Склоняется, целует в шею и говорит мне на ухо: «Мне жаль, что это буду не я, но здесь, зануда, должен быть именно ты...»
2021 11 августа 16:11
Я вижу глаза обоих, потому что Драко выше Гарри. Я вижу две пары прекрасных глаз, смотрящих только на меня и видящих только меня.
«Как ты хочешь?» - Спрашивает Гарри. «Я хочу так. Прямо здесь на столе.» - Отвечаю ему. - «Но ты разденься. И ты тоже. Оба одежду снимите.»
Гарри раздевается молча. Драко ворчит, что вот его лишь несколько минут как были одели и зачем ещё раз, но снимает и сюртук, и рубашку, и расстегивает штаны.
Когда они возвращаются снова к комоду и ко мне, говорю: «Не знаю, Драко, как ты, но я рада, что вам сейчас не по восемнадцать...» Драко смеётся. Гарри спрашивает у меня: «Почему это?» Оглядывается назад: «А ты с чего ржёшь?» «Видимо потому, что знаю...» - Драко трется щекой о затылок моего мужа. - «Что в восемнадцать ты кончал быстрее, чем за пару минут.»
Гарри закатывает глаза очень похоже на то, как делает это другой. Я беру в ладони его лицо. Шепчу: «Дорогой, он шутит. Я рада, что вам не по восемнадцать потому, что когда вам было по восемнадцать, я вполне искренне верила, что здесь может быть только кто-то один.»
«И точно не я, а он.» - Произносит Малфой, протягивая руку мимо Гарри и касаясь моей щеки.
Гарри, будто что-то вспомнив, спрашивает: «Ты же говорила мне почему?» «Что почему?» - Переспрашиваю. Он отвечает: «Драко утверждает, что ты говорила когда-то, почему выбрала именно меня ещё до того, как мы познакомились...»
«Я не говорила.» - Перевожу взгляд на Драко. Он скалится: «Не говорила? Да ну. На мой День рождения. Утром. Ты рассказывала, что ты его выбрала, потому что каким-то восьмым чувством ощущала, что ему нравятся и девушки и парни, и что ты сначала очень боялась, что парнем Гарри был Рон... А когда поняла, что нет... Чёрт... Ох , Мордред мой...»
Он запинается и замолкает. «Что?!» - Испуганно спрашивает Поттер. Я улыбаюсь успокаивающе: «Это всё правда. То, что он говорит. Но. Я не этого не говорила. Я об этом думала, пока вы были в спальне, а я была внизу и пыталась поставить тесто на пироги...»
«Ну...» - Обыденно произносит Малфой. - «Значит я был в твоей голове раньше, чем понял, что я это могу... Но... Давайте...» «Да.» - Смеюсь. - «Давайте. А обо всём остальном потом поговорим.»
«Давайте.» - Эхом вторит Гарри, отклоняясь от меня на мгновение, ложась Драко на грудь и давая тому обнять себя за живот. Драко находит и берёт в ладонь налитую уже, твердую плоть и вводит её в меня, объединяет нас всех троих.
Мне кажется, что мебель ломаются подо мной, что мы падаем все. Я закрываю глаза, хватаюсь за их плечи, за шеи. Сначала в голове моей шум, потом кто-то из них произносит: «Посмотри. Посмотри.»
Я решаюсь открыть глаза и не вижу ничего кроме двух пар глаз, которые видят меня. Через мгновение я уже и не знаю ничего, только то, что они у меня есть и я в них сейчас тону. А потом, оказавшись на глубине, я отталкиваюсь и всплываю. И слышу как Драко, отдуваясь, говорит Гарри в шею: «Видишь, как хорошо, что тебе сорок один и ты можешь намного дольше чем каких-то пару минут...»
И пока Гарри отбрыкивается и кричит Малфою, что у того шутки тупые, а Драко отвечает, что причина тупости шуток - это та часть Поттера, которую он когда-то заполучил себе, я молча смотрю на них.
А потом, когда они берут паузу и перестают пинать друг друга и выяснять кто от кого подцепил тупость ту, я касаюсь Драко: «Если я что-то спрошу, ты ответишь?» «Оу.» - Он останавливается, отходит от Гарри и меня, тянется за рубашкой. - «Спрашивай. Отвечу, конечно.»
Я честно предупреждаю: «Этот вопрос тупой.» Смеется: «Всё равно не тупее чем твой муж. Поэтому, давай, валяй. Я, можно сказать, привык.»
«Хорошо.» - Говорю. Подхожу, чтобы вытереть пот с его груди полотенцем, смоченным в холодной воде, которую кто-то предусмотрительно оставил в кувшине на тумбочке у кровати. - «Если бы ты мог выбирать. Ты бы выбрал меня?»
«Да.» - Он кивает, ни на мгновение не задумываясь. Поворачивается спиной, подставляясь под полотенце. Затем идёт к воде и мочит следующее, чтобы вытереть Гарри, вытирающего меня.
Проходит несколько минут, пока я всё-таки переспрашиваю, действительно ли он уверен. Драко надевает рубашку, даёт мне себя застегнуть. «Если бы я мог выбирать?» - Произносит он наконец. - «Да. Я бы выбрал тебя. Мне нравится, как ты звучишь у меня в голове.»