N.F. + Т.T.R. + A.L. 64

2021 рік 11 серпня 19:33
Поки всі зі всіма прощаються, обнімаються і цілуються, я спиною, шкірою на потилиці відчуваю напруження Джин. Відчуваю її бажання закрити собою мене, яке по моєму тілу розливається тим самим теплом, яке дало б її тіло, якщо б Джиневра підійшла й притиснулась би до моєї спини животом.

Потім Ґрейнджер говорить: «Його й досі ніхто не вкусив.» І штовхає свого чоловіка в мій бік з настановою потиснути мені руку. Не можу втриматись і розкриваю обійми, змушуючи Візлі підійти практично впритул і обхопити мене руками. Коли закриваю обійми, кілька разів ляскаю його долонею по спині зі словами: «Ну-ну, рано чи пізно ти звикнеш.»

Всі Візлі сміються. Джинні видихає нарешті, заганяє старшого у камін разом з гобеленом, який їй подарували. Потім проводжає дочку. Заходить сама зі словами: «Не затримуйтесь тут, бо в нас вдома ще справи.» У мить, коли з-під її ніг підіймаються зелене полум’я й дим – бачу як її лице осяює розуміння, що тепер вона має усе, чого хотіла колись і їй залишається просто далі жити із цим. ( . . . )